Текст промови Стіва Джобса українською та російською мовами

Автор: Стив Джобс

http://www.aratta-ukraine.com/text_ua.php?id=2063 

“Для меня большая честь быть с вами сегодня на вручении дипломов одного из самых лучших университетов мира. Я не оканчивал институтов. Сегодня я хочу рассказать вам три истории из моей жизни. И всё. Ничего грандиозного. Просто три истории…"

Первая история – о соединении точек.

Я бросил Reed College после первых 6 месяцев обучения, но оставался там в качестве “гостя” ещё около 18 месяцев, пока наконец не ушёл. Почему же я бросил учёбу?

Всё началось ещё до моего рождения. Моя биологическая мать была молодой, незамужней аспиранткой и решила отдать меня на усыновление. Она настаивала на том, чтобы меня усыновили люди с высшим образованием, поэтому мне было суждено быть усыновлённым юристом и его женой. Правда, за минуту до того, как я вылез на свет, они решили, что хотят девочку. Поэтому им позвонили ночью и спросили: “Неожиданно родился мальчик. Вы хотите его?”. Они сказали: “Конечно”. Потом моя биологическая мать узнала, что моя приёмная мать – не выпускница колледжа, а мой отец никогда не был выпускником школы. Она отказалась подписать бумаги об усыновлении. И только несколько месяцев спустя всё же уступила, когда мои родители пообещали ей, что я обязательно пойду в колледж.

И 17 лет спустя я пошёл. Но я наивно выбрал колледж, который был почти таким же дорогим, как и Стэнфорд, и все накопления моих родителей были потрачены на подготовку к нему. Через шесть месяцев, я не видел смысла моего обучения. Я не знал, что я хочу делать в своей жизни, и не понимал, как колледж поможет мне это осознать. И вот, я просто тратил деньги родителей, которые они копили всю жизнь. Поэтому я решил бросить колледж и поверить, что всё будет хорошо. Я был поначалу напуган, но, оглядываясь сейчас назад, понимаю, что это было моим лучшим решением за всю жизнь. В ту минуту, когда я бросил колледж, я мог перестать говорить о том, что требуемые уроки мне не интересны и посещать те, которые казались интересными.

Не всё было так романтично. У меня не было комнаты в общаге, поэтому я спал на полу в комнатах друзей, я сдавал бутылки Колы по 5 центов, чтобы купить еду и ходил за 7 миль через весь город каждый воскресный вечер, чтобы раз в неделю нормально поесть в храме кришнаитов. Мне он нравился. И много из того, с чем я сталкивался, следуя своему любопытству и интуиции, оказалось позже бесценным.

Вот вам пример:

Reed College всегда предлагал лучшие уроки по каллиграфии. По всему кампусу каждый постер, каждая метка были написаны каллиграфическим почерком от руки. Так как я отчислился и не брал обычных уроков, я записался на уроки по каллиграфии. Я узнал о serif и sans serif, о разных отступах между комбинациями букв, о том, что делает прекрасную типографику прекрасной. Она была красивой, историчной, мастерски утонченной до такой степени, что наука этого не смогла бы понять.

Ничто из этого не казалось полезным для моей жизни. Но десять лет спустя, когда мы разрабатывали первый Макинтош, всё это пригодилось. И Мак стал первым компьютером с красивой типографикой. Если бы я не записался на тот курс в колледже, у Мака никогда бы не было несколько гарнитур и пропорциональных шрифтов. Ну а так как Windows просто сдули это с Мака, скорее всего, у персональных компьютеров вообще бы их не было. Если бы я не отчислился, я бы никогда не записался на тот курс каллиграфии, и у компьютеров не было бы такой изумительной типографики, как сейчас.

Конечно, нельзя было соединить все точки воедино тогда, когда я был в колледже. Но через десять лет всё стало очень, очень ясно.

Ещё раз: вы не можете соединить точки, смотря вперёд; вы можете соединить их, только оглядываясь в прошлое. Поэтому вам придётся довериться тем точкам, которые вы как-нибудь свяжете в будущем. Вам придётся на что-то положиться: на свой характер, судьбу, жизнь, карму – что угодно. Такой подход никогда не подводил меня, и он изменил мою жизнь.

Моя вторая история – о любви и потере.

Мне повезло – я нашёл то, что я люблю по жизни делать довольно рано. Woz и я основали Apple в гараже моих родителей, когда мне было 20. Мы усиленно трудились, и через десять лет Apple выросла из двух человек в гараже до $2–миллиардной компании с 4000 работников. Мы выпустили наше самое лучшее создание – Макинтош – годом раньше и мне только-только исполнилось 30. И потом меня уволили. Как вас могут уволить из компании, которую вы основали? Ну, по мере роста Apple мы нанимали талантливых людей, чтобы помогать мне управлять компанией и в первые пять лет всё шло хорошо. Но потом наше видение будущего стало расходиться, и мы, в конечном счёте, поссорились. Совет директоров перешёл на его сторону. Поэтому в 30 лет я был уволен. Причём публично. То, что было смыслом всей моей взрослой жизни, пропало.

Я не знал, чего делать несколько месяцев. Я чувствовал, что я подвёл прошлое поколение предпринимателей – что я уронил эстафетную палочку, когда мне её передавали. Я встречался с David Packard и Bob Noyce и пытался извиниться за то, что натворил. Это было публичным провалом и я даже думал о том, чтобы убежать куда подальше. Но что-то медленно стало проясняться во мне – я всё ещё любил то, что делал. Ход событий в Apple лишь слегка всё изменил. Я был отвергнут, но я любил. И, в конце концов, я решил начать всё сначала.

Тогда я этого не понимал, но оказалось, что увольнение с Apple было лучшим, что могло было произойти со мной. Бремя успешного человека сменилось легкомыслием начинающего, менее уверенного в чём-либо. Я освободился и вошёл в один из самых креативных периодов своей жизни.

В течение следующих пяти лет я основал компанию NeXT, другую компанию, названную, Pixar и влюбился в удивительную женщину, которая стала моей женой. Pixar создал самый первый компьютерный анимационный фильм, Toy Story, и является теперь самой успешной анимационной студией в мире. В ходе поразительных событий, Apple купила NeXT, я вернулся в Apple, и технология, разработанная в NeXT стала сердцем нынешнего возрождения Apple. А Laurene и я стали замечательной семьёй.

Я уверен, что ничего из этого не случилось бы, если бы меня не уволили из Apple. Лекарство было горьким, но пациенту оно помогло. Иногда жизнь бьёт вас по башке кирпичом. Не теряйте веры. Я убеждён, что единственная вещь, которая помогла мне продолжать дело, была то, что я любил своё дело. Вам надо найти то, что вы любите. И это так же верно для работы, как и для отношений. Ваша работа заполнит большую часть жизни и единственный способ быть полностью довольным – делать то, что по-вашему является великим делом. И единственный способ делать великие дела – любить то, что вы делаете. Если вы ещё не нашли своего дела, ищите. Не останавливайтесь. Как это бывает со всеми сердечными делами, вы узнаете, когда найдёте. И, как любые хорошие отношения, они становятся лучше и лучше с годами. Поэтому ищите, пока не найдёте. Не останавливайтесь.

Моя третья история – про смерть.

Когда мне было 17, я прочитал цитату – что-то вроде этого: “Если вы живёте каждый день так, как будто он последний, когда-нибудь вы окажетесь правы.” Цитата произвела на меня впечатление и с тех пор, уже 33 года, я смотрю в зеркало каждый день и спрашиваю себя: “Если бы сегодняшний день был последним в моей жизни, захотел ли бы я делать то, что собираюсь сделать сегодня?”. И как только ответом было “Нет” на протяжении нескольких дней подряд, я понимал, что надо что-то менять.

Память о том, что я скоро умру – самый важный инструмент, который помогает мне принимать сложные решения в моей жизни. Потому что всё остальное – чужое мнение, вся эта гордость, вся эта боязнь смущения или провала – все эти вещи падают пред лицом смерти, оставляя лишь то, что действительно важно. Память о смерти – лучший способ избежать мыслей о том, что у вам есть что терять. Вы уже голый. У вас больше нет причин не идти на зов своего сердца.

Около года назад мне поставили диагноз: рак. Мне пришёл скан в 7:30 утра и он ясно показывал опухоль в поджелудочной железе. Я даже не знал, что такое поджелудочная железа. Врачи сказали мне, что этот тип рака не излечим и что мне осталось жить не больше трёх-шести месяцев. Мой доктор посоветовал пойти домой и привести дела в порядок (что у врачей означает приготовиться к смерти). Это значит попытаться сказать своим детям то, что бы ты сказал за следующие 10 лет. Это значит убедиться в том, что всё благополучно устроено, так, чтобы твоей семье было насколько можно легко. Это значит попрощаться.

Я жил с этим диагнозом весь день. Позже вечером мне сделали биопсию – засунули в горло эндоскоп, пролезли через желудок и кишки, воткнули иголку в поджелудочную железу и взяли несколько клеток из опухоли. Я был в отключке, но моя жена, которая там была, сказала, что когда врачи посмотрели клетки под микроскопом, они стали кричать, потому что у меня оказалась очень редкая форма рака поджелудочной железы, которую можно вылечить операцией. Мне сделали операцию и теперь со мной всё в порядке.

Смерть тогда подошла ко мне ближе всего, и надеюсь, ближе всего за несколько следующих десятков лет. Пережив это, я теперь могу сказать следующее с большей уверенностью, чем тогда, когда смерть была полезной, но чисто выдуманной концепцией:

Никто не хочет умирать. Даже люди, которые хотят попасть на небеса не хотят умирать. И всё равно, смерть – пункт назначения для всех нас. Никто никогда не смог избежать её. Так и должно быть, потому что Смерть, наверное, самое лучше изобретение Жизни. Она – причина перемен. Она очищает старое, чтобы открыть дорогу новому. Сейчас новое – это вы, но когда-то (не очень-то и долго осталось) – вы станете старым и вас очистят. Простите за такой драматизм, но это правда.

Ваше время ограничено, поэтому не тратьте его на жизнь чей-то чужой жизнью. Не попадайте в ловушку догмы, которая говорит жить мыслями других людей. Не позволяйте шуму чужих мнений перебить ваш внутренний голос. И самое важное, имейте храбрость следовать своему сердцу и интуиции. Они каким-то образом уже знают то, кем вы хотите стать на самом деле. Всё остальное вторично.

Когда я был молод, я прочитал удивительную публикацию The Whole Earth Catalog (“Каталог всей Земли”), которая была одной из библий моего поколения. Её написал парень по имени Stewart Brand, живущий тут недалеко в Menlo Park. Это было в конце шестидесятых, до персональных компьютеров и настольных издательств, поэтому она была сделана с помощью пишущих машинок, ножниц и полароидов. Что-то вроде Google в бумажной форме, 35 лет до Google. Публикация была идеалистической и переполненной большими идеями.

Steward и его команда сделали несколько выпусков The Whole Earth Catalog и, в конце концов, издали финальный номер. Это было в середине 70–х и я был вашего возраста. На последней странице обложки была фотография дороги ранним утром, типа той, на которой вы, может быть, ловили машины, если любили приключения. Под ней были такие слова: “Оставайтесь голодными. Оставайтесь безрассудными”. Это было их прощальное послание. Оставайтесь голодными. Оставайтесь безрассудными. И я всегда желал себе этого. И теперь, когда вы заканчиваете институт и начинаете заново, я желаю этого вам.

Оставайтесь голодными. Оставайтесь безрассудными.

Всем большое спасибо.”

Автор: Стів Джобс
Розділ: Промови відомих людей

Для мене велика честь бути з вами сьогодні на врученні дипломів одного з найкращих університетів світу. Я не закінчував інститутів. Сьогодні я хочу розповісти вам три історії з мого життя. І все. Нічого грандіозного. Просто три історії ... "

Перша історія - про з'єднання крапок.
  Я кинув Reed College після перших 6 місяців навчання, але залишався там у якості "гостя" ще близько 18 місяців, поки нарешті не пішов. Чому ж я кинув навчання?
Усе почалося ще до мого народження. Моя біологічна мати була молодою, незаміжньою аспіранткою і вирішила віддати мене на усиновлення. Вона наполягала на тому, щоб мене усиновили люди з вищою освітою, тому мені було призначено бути усиновленим юристом і його дружиною. Правда, за хвилину до того, як я виліз на світло, вони вирішили, що хочуть дівчинку. Тому їм подзвонили вночі і запитали: "Зненацька народився хлопчик. Ви хочете його? ". Вони сказали: "Звичайно". Потім моя біологічна мати довідалася, що моя прийомна мати - НЕ випускниця коледжу, а мій батько ніколи не був випускником школи. Вона відмовилася підписати папери про усиновлення. І тільки кілька місяців потому все ж поступилася, коли мої батьки пообіцяли їй, що я обов'язково піду в коледж.

І 17 років потому я пішов. Але я наївно вибрав коледж, який був майже таким же дорогим, як і Стенфорд, і всі накопичення моїх батьків були витрачені на підготовку до нього. Через шість місяців, я не бачив сенсу мого навчання. Я не знав, що я хочу робити у своєму житті, і не розумів, як коледж допоможе мені це усвідомити. І ось, я просто витрачав гроші батьків, які вони збирали все життя. Тому я вирішив кинути коледж і повірити, що все буде добре. Я був спочатку наляканий, але, оглядаючись зараз назад, розумію, що це було моїм кращим рішенням за все життя. В ту хвилину, коли я кинув коледж, я міг перестати говорити про те, що необхідні уроки мені не цікаві і відвідувати ті, які здавалися цікавими.
Не все було так романтично. У мене не було кімнати в общазі, тому я спав на підлозі в кімнатах друзів, я здавав пляшки Коли по 5 центів, щоб купити їжу і ходив за 7 миль через все місто кожен недільний вечір, щоб раз на тиждень нормально поїсти в храмі кришнаїтів. Мені він подобався. І багато з того, з чим я стикався, слідуючи своїй цікавості й інтуїції, виявилося пізніше безцінним.

Ось вам приклад:
Reed College завжди пропонував кращі уроки по каліграфії. По всьому кампусу кожен постер, кожна мітка були написані каліграфічним почерком від руки. Так як я відрахувався і не брав звичайних уроків, я записався на уроки по каліграфії. Я дізнався про serif і sans serif, про різні відступи між комбінаціями букв, про те, що робить прекрасну типографіку прекрасною. Вона була красивою, історичною, майстерно витонченою до такої міри, що наука цього не змогла б зрозуміти.
Ніщо з цього не здавалося корисним для мого життя. Але десять років по тому, коли ми розробляли перший Макінтош, все це стало в нагоді. І Мак став першим комп'ютером з красивою типографикой. Якби я не записався на той курс у коледжі, у Маку ніколи б не було кілька гарнітур і пропорційних шрифтів. Ну а так як Windows просто здули це з Маку, швидше за все, у персональних комп'ютерів узагалі б їх не було. Якби я не відрахувався, я б ніколи не записався на той курс каліграфії, і у комп'ютерів не було б такої дивовижної типографіки, як зараз.
Звичайно, не можна було з'єднати всі крапки воєдино тоді, коли я був у коледжі. Але через десять років усі стало дуже, дуже ясно.
Ще раз: ви не можете з'єднати крапки, дивлячись уперед; ви можете з'єднати їх, тільки озираючись у минуле. Тому вам доведеться довіритися тим точкам, які ви як-небудь зв'яжете в майбутньому. Вам доведеться на щось покластися: на свій характер, долю, життя, карму - що завгодно. Такий підхід ніколи не підводив мене, і він змінив моє життя.

Моя друга історія - про любов і втрати.
  Мені пощастило - я знайшов те, що я люблю по життю робити досить рано. Woz і я заснували Apple у гаражі моїх батьків, коли мені було 20. Ми посилено трудилися, і через десять років Apple виросла з двох чоловік у гаражі до $ 2-мільярдної компанії з 4000 працівників. Ми випустили наше найкраще створення - Макінтош - роком раніше і мені тільки-тільки виповнилося 30. І потім мене звільнили. Як вас можуть звільнити з компанії, яку ви заснували? Ну, у міру росту Apple ми наймали талановитих людей, щоб допомагати мені управляти компанією і в перші п'ять років все йшло добре. Але потім наше бачення майбутнього стало розходитися, і ми, кінець кінцем, посварилися. Рада директорів перейшов на його бік. Тому в 30 років я був звільнений. Причому публічно. Те, що було сенсом всього мого дорослого життя, пропало.
Я не знав, чого робити кілька місяців. Я відчував, що я підвів минуле покоління підприємців - що я упустив естафетну паличку, коли мені її передавали. Я зустрічався з David Packard і Bob Noyce і намагався вибачитися за те, що накоїв. Це було публічним провалом і я навіть думав про те, щоб втекти куди подалі. Але щось повільно стало прояснюватися в мені - я все ще любив те, що робив. Хід подій в Apple лише злегка усе змінив. Я був відкинутий, але я любив. І, врешті-решт, я вирішив почати все спочатку.
Тоді я цього не розумів, але виявилося, що звільнення з Apple було кращим, що могло було статися зі мною. Тягар успішної людини змінилося легковажністю початківця, менш упевненого в чому-небудь. Я звільнився і увійшов в один з найкреативніших періодів свого життя.
Протягом наступних п'яти років я заснував компанію NeXT, іншу компанію, названу, Pixar і закохався в дивовижну жінку, яка стала моєю дружиною. Pixar створив найперший комп'ютерний анімаційний фільм, Toy Story, і є тепер найуспішнішою анімаційною студією у світі. В ході разючих подій, Apple купила NeXT, я повернувся в Apple, і технологія, розроблена в NeXT стала серцем нинішнього відродження Apple. А Laurene і я стали чудовою родиною.
Я впевнений, що нічого з цього не трапилося б, якби мене не звільнили з Apple. Ліки були гіркими, але пацієнтові воно допомогло. Іноді життя б'є вас по голові цеглою. Не втрачайте віри. Я переконаний, що єдина річ, яка допомогла мені продовжувати справу, була то, що я любив свою справу. Вам треба знайти те, що ви любите. І це так само вірно для роботи, як і для відносин. Ваша робота заповнить велику частину життя і єдиний спосіб бути повністю задоволеним - робити те, що по-вашому є великою справою. І єдиний спосіб робити великі справи - ​​любити те, що ви робите. Якщо ви ще не знайшли своєї справи, шукайте. Не зупиняйтеся. Як це буває з усіма серцевими справами, ви довідаєтеся, коли знайдете. І, як будь-які гарні відносини, вони стають краще і краще з роками. Тому шукайте, поки не знайдете. Не зупиняйтеся.

Моя третя історія - про смерть.
  Коли мені було 17, я прочитав цитату - щось на зразок цього: "Якщо ви живете щодня так, ніби він останній, коли-небудь ви виявитеся праві." Цитата справила на мене враження і з тих пір, вже 33 роки, я дивлюся в дзеркало щодня і запитую себе: "Якби сьогоднішній день був останнім у моєму житті, чи захотів би я робити те, що збираюся зробити сьогодні?". І як тільки відповіддю було "Ні" протягом декількох днів підряд, я розумів, що треба щось міняти.
Пам'ять про те, що я скоро помру - найважливіший інструмент, який допомагає мені приймати складні рішення в моєму житті. Тому що все інше - чужа думка, вся ця гордість, вся ця боязнь збентеження або провалу - усі ці речі падають перед обличчям смерті, залишаючи лише те, що дійсно важливо. Пам'ять про смерть - кращий спосіб уникнути думок про те, що у вам є що втрачати. Ви вже голий. У вас більше немає причин не йти на заклик свого серця.
Близько року тому мені поставили діагноз: рак. Мені прийшов скан в 7:30 ранку і він ясно показував пухлину в підшлунковій залозі. Я навіть не знав, що таке підшлункова залоза. Лікарі сказали мені, що цей тип раку не виліковний і що мені залишилося жити не більше трьох-шести місяців. Мій доктор порадив піти додому і привести справи в порядок (що у лікарів означає приготуватися до смерті). Це значить спробувати сказати своїм дітям те, що б ти сказав за наступні 10 років. Це значить переконатися в тому, що все благополучно улаштовано, так, щоб твоїй родині було наскільки можна легко. Це означає попрощатися.

Я жив з цим діагнозом весь день. Пізніше ввечері мені зробили біопсію - засунули в горло ендоскоп, пролізли через шлунок і кишки, встромили голку в підшлункову залозу і взяли кілька кліток з пухлини. Я був у відключці, але моя дружина, яка там була, сказала, що коли лікарі подивилися клітки під мікроскопом, вони стали кричати, тому що у мене виявилася дуже рідкісна форма раку підшлункової залози, яку можна вилікувати операцією. Мені зробили операцію і тепер зі мною все в порядку.
Смерть тоді підійшла до мене найближче, і сподіваюся, ближче всього за кілька наступних десятків років. Переживши це, я тепер можу сказати наступне з більшою впевненістю, чим тоді, коли смерть була корисною, але чисто вигаданою концепцією:
Ніхто не хоче вмирати. Навіть люди, які хочуть потрапити на небеса не хочуть вмирати. І все одно, смерть - пункт призначення для всіх нас. Ніхто ніколи не зміг уникнути її. Так і повинно бути, тому що Смерть, напевно, найкращий винахід Життя. Вона - причина змін. Вона очищає старе, щоб відкрити дорогу новому. Зараз нове - це ви, але колись (не дуже-то і довго залишилося) - ви станете старим і вас очистять. Пробачте за такий драматизм, але це правда.
Ваш час обмежений, тому не витрачайте його на життя чийсь чужим життям. Не потрапляйте в пастку догми, яка говорить жити думками інших людей. Не дозволяйте шуму чужих думок перебити ваш внутрішній голос. І найважливіше, майте хоробрість слідувати своєму серцю і інтуїції. Вони якимось чином вже знають те, ким ви хочете стати насправді. Все інше вторинне.

Коли я був молодий, я прочитав дивну публікацію The Whole Earth Catalog ("Каталог всієї Землі"), яка була однією з біблій мого покоління. Її написав хлопець на ім'я Stewart Brand, що живе тут недалеко в Menlo Park. Це було наприкінці шістдесятих, до персональних комп'ютерів і настільних видавництв, тому вона була зроблена за допомогою друкарських машинок, ножиців і полароїдов. Щось на зразок Google в паперовій формі, 35 років до Google. Публікація була ідеалістичною і переповненою великими ідеями.
Steward і його команда зробили кілька випусків The Whole Earth Catalog і, врешті-решт, видали фінальний номер. Це було в середині 70-х і я був вашого віку. На останній сторінці обкладинки була фотографія дороги раннім ранком, типу тієї, на якій ви, можливо, ловили машини, якщо любили пригоди. Під нею були такі слова: "Залишайтеся голодними. Залишайтеся безрозсудними ". Це було їх прощальне послання. Залишайтеся голодними. Залишайтеся безрозсудними. І я завжди бажав собі цього. І тепер, коли ви закінчуєте інститут і починаєте заново, я бажаю цього вам.
Залишайтеся голодними. Залишайтеся безрозсудними.
Усім велике спасибі. "